Чому Мефістофель підстерігає душу Фауста саме тоді, коли той відчуває смак власної соціальної місії? Чого вартують людині моменти соціального пристосування (пристосуванства)? Культура осуспільнила чоловіка – про це виразно сказав Фрейд. А що має діятися з жіночою душею, яка організована помітно інакшим чином, аніж чоловіча? Ці та інші «одвічні» питання вирішують герої оповідань «Переродження» та «Епідемія», які потрапляють у ситуації внутрішнього вибору – зберегти власну сутність чи прийняти «пропозиції», а підчас і нахабне втручання соціуму, який тримає героїв у міцних лещатах своїх обіймів упродовж усієї розповіді. З точки зору традиційних канонів герой, змальований тут, не може вважатися людиною, що відповідає соціальній нормі. Спілкування з подібною, не зовсім «здоровою» (на перший погляд) особистістю може спровокувати у оточення виникнення ілюзії власної правильності та ілюзії володіння беззаперечною істиною. Однак, кілька пластів реальності, що розгортаються у творах у межах нібито однієї видимої дійсності, активно це заперечують. А тому чи не ведучою думкою авторського дискурсу є заклик до шанування цієї самої психологічної реальності, а, відтак, і вибору іншої людини. Оповідання «На стадії лялечки» якраз і демонструє ту стадію «вилущування» «недосконалої», вразливої людини з оболонки зовні благополучного професіонала. І вже відверто автор тішиться з розгубленості того, хто мав би лікувати стражденні душі, проте сам потребує допомоги («Коли вони приходять»), хоча насправді мова тут дещо про інше - саме про те, що свій духовний шлях людина може пройти лише наодинці. Автор підкреслює, що будь-яка схожість з реальними особами є випадковою.
Резюме автора: Тетяна Артеменко, психолог. У психології з 1993 року. Область професійного інтересу – мислення практичного психолога. Область приватного інтересу – журналістика.
Анотація: Твір написаний у жанрі психотерапевтичної історії. Автор пробує осмислити тему психологічного здоров’я особистості у абсурдному суспільстві, яке, однак, не здається вже й таким абсурдним. Повернути людину до її справжніх емоцій, «вивести на чисту воду» - цю метафору герой твору втілює цілком предметно. Хтось справді переживає «омовіння», навіть якщо воно – із брандспойта.
