Тижнів зо два тому - сон. Знову переспів мого народження. Спускаюся до темного підвалу. Жиле приміщення. Поряд – жінка, звати Надія. Обійшла по колу і тільки в одному місці знайшла аж біля підлоги якусь невелику шпарину. Вжахнулася, бо зрозуміла, що через неї мені ніколи не вибратись. Але потім почала підійматись дерев'яними східцями, суціль обшитими шовком, червоним і синім, смугами, - і сходи, і поручні. Схоже на пуповину, як я її запам’ятала – товстезний канат з переплутаними синіми та червоними жилами. Нагорі побачила також вузьку вертикальн ... Читати далі »