...

Жила у меня собака.

Случалось, бродячий кот забегал.

Ребенок был жив и плакал.

Мужчина меня по ночам целовал.

Но бедный мой пес оглохший –

Он видит на лицах лишь страх и смех.

Ледяшкою кот бездомный

Лежит на снегу – лапы вверх.

Ах, как бы мне выйти из дома

И с ласкою обратиться к псу.

А кот тот был мне знакомый –

Куда–нибудь его с глаз снесу.

Детские рубашонки

В узел тугой я сейчас скручу

И положу за печку.

Перед дорогою помолчу

про то, что жила собака…

1989

...

Нецікавий поет,

Нецікава людина.

Всі цікаві дружинами стали давно.

І волають під ними диванні пружини,

Що ще трохи, ще трохи – й наступить воно.

Вони ловлять свій кайф,

Та ніяк не спіймають.

А, спіймавши, не можуть надіти ланцюг.

Бо така ось, як я, поміж ними блукає,

Й зводить з розуму їхніх смішних волоцюг.

А такі, як вони, їм безмежно прощають

І понуро жують свій весільний пиріг.

Вся різниця лиш в тому,

що всі вони мають

по єдиній дорозі,

я ж – безліч доріг.

2 – 3.04.2002

...

У чужої немає серця,

У чужої немає сліз.

Від чужої іти не треба

Із мовчанням надутих валіз.

До чужої іти не треба

І боятись, що скаже "ні”.

У своєї очі – як небо.

У чужої – безодні нічні.

Ти її можеш навіть залишить –

І від цього вона не помре.

Тільки Бог у Небесній Книзі

Щось таке нехороше зітре.

4.10.2004

…

Я не романтик, я скажу вам прямо.

Не вірте тим, хто вам сказав оце.

У мене – найпростіша в світі мама,

У мене – найбанальніше лице.

Мій романтизм закінчувавсь плачевно –

Я не шукала про любов слова,

А доказом, розсовуючи стегна,

Ішла на світ дитяча голова.

Я борсалась, ковтала воду в шлюзі,

Мене туди зіпхнули з висоти.

А ти десь там купався у джакузі –

Ну як нас об¢єднати – я і ти?

Твій романтизм замішаний на маслі,

Це романтизм не чистої води.

Такі ж, як я, живуть лише на Марсі,

І звідси вам не втрапити туди.

Цвіте природа білим і зеленим,

Й зеленим по кутках вчепилась цвіль.

Різниця є, як плаче Мельпомена

І роздирає душу справжній біль.

13. 11. 2000 – 01. 2004

…

Я безсила й безкрила,

суцільний невротик.

На столі – помережані болем листки.

Закриваю кватирку,

зашторюю протяг.

Скоро вистрелять світло-зеленим бруньки.

Майський жук, бомбардуючи,

вцілить у шибку,

Серце випише в грудях тремтливу криву.

І натягнуться нерви,

як струни на скрипці –

Ну, навіщо, о Боже, я знову живу!

9.04.2005

…

Вона скрутилась на постелі,

Лице занурила у пух.

Проходив час, ставало темно,

В кутку скавчав бездомний дух.

Волосся памороззю бралось,

Під серцем запеклася кров.

Ніхто не бачив, що тут сталось,

А тут – загинула любов.

31.03.2007

…

Ти шукаєш очі і губи…

Ні, пробач! Ти шукаєш вуста.

Адже губи – це дуже грубо,

І мелодика слова не та.

Ти шукаєш зі слів мережив

І ту руку, що ткала їх.

А моя рука - не бентежить,

Не хвилює тебе, як на гріх.

Ти шукаєш цнотливу пані,

Що лише увібралась в життя.

У її поетичнім зітханні

Кожна нотка – фальшива й пуста.

Обсмикне сарафан на колінцях,

Витре соплі свої нудні.

І я знову нап’юся по вінця

Підсолодженої брехні.

Ніби пані – іще дитина

І лише починає путь.

В неї носик у ластовинні,

В неї груди іще не ростуть.

Буть володарем першого зойку –

Це вартує твоїх старань,

Щоб дитя не вложив у койку

Зовсім інший вусатий нянь.

А для мене ви всі вусаті.

То чого ж смакувать біду?

І чого це сидіть у хаті?

Одягнусь

та й собі піду.

13.09.2007

...

Моє Терпіння

пліткувало з Вічним Страхом:

- Щоб шапку мати,

треба бути Мономахом!

Моє Везіння

йшло до Заздрощів у гості,

А ті ховали

у шухляду гральні кості.

Мої Веселощі

на Сльози натикались,

А ті котилися

і в пазуху ховались.

Я простягaла

у віконце бідні центи,

але мені казали –

з вас іще проценти.

Зібрать докупи

я хотіла всі дороги,

Але побачила

там знак перестороги.

Надія злилася,

а Злість моя кричала.

І лиш Любов

на все дивилась –

і мовчала.

13.09.2007 

…

Скажи, моя Любове, де ти є?

Піду тебе з дороги зустрічати,

Твої стражденні руки цілувати,

Обличчя замордоване твоє.

Впаду у ноги й попрошу, прости,

Що вигнала тебе на дощ і вітер.

Дерева цілу ніч колишуть віти

І тихо перепитують – де ти?

Де ти?

Де ти?

І де тебе знайти?

Я обійшла всі парки і вокзали.

Була десь тут – усі мені казали,

Та навіть не полишила сліди.

Тут напилась із кухлика води,

А тут читала вірші перехожим.

А під кінець, на себе вже не схожа,

Знайшла Розлуку, посестру Біди.

Зняла з плечей свою благеньку шаль

І олов’яний перстень із мізинця.

- Ось, сіромахо, на тобі гостинця,

Бо як же ж ти бідуєш - серцю жаль!

Та й подалася у чужі світи.

Я іменем твоїм перейменую,

Моя Любове, зорі і мости.

Тебе нема.

Та ти мені світи.

24-25.09.2007                   

…

Вона могла би бути

aктрисою кіно.

А так сидить, забута,

і дивиться в вікно.

Вона могла б ходити

в театри залюбки,

А так – сидить у касі

і продає квитки.

Вона могла б сміятись

до вереску, до сліз,

та в неї на пальтишку

весь комірець обліз.

Вона могла б любити

без драматичних сцен.

Та де її вітрила

і юний джентльмен?

Вона могла б…

Та всюди

це проклятуще «би».

Хоч якось воно буде,

та все ж таки –

якби…

10.12.2007.  

…

Ти думаєш що час це лінія

А час це у волоссі лілія

Ти думаєш що все мине

Та як забудеш ти мене

Для геометрії дощів

Тобі не вистачить плащів

Та тільки тут під цим дощем

На серці неповторний щем

Та тільки тут і в цьому суть

Тканину часу Мойри тчуть

І це не палички й нулі

Це все мої жалі

жалі

4.02.08.

…

Мій ангеле! Без болю і без бою

Ти відчини вікно і підштовхни.

І полечу я разом із тобою

Через чиїсь кататонічні сни.

Я перетну квадрати темних вулиць,

Я перекреслю місто це навскіс.

Як добре, що зробить мені забули

Ін’єкцію із докорів і сліз.

Сплять санітари й приймачі склотари,

Приблудні пси в колодязях дворів.

Ну, а мене б ви, звісно, не впізнали.

Тепер я зірка ваших вечорів.

29.08.2009

ТРЕТЯ КОСМІЧНА

третя космічна швидкість

потрібна тілу, щоб залишити межі

Сонячної системи

Вона - ще маленька.

І плаття – в горохи.

І в казку про зайчика

вірить ще трохи.

А ось-де – дівчатко

якесь недолуге,

гидке каченя,

мов народжене вдруге.

До фото актриси -

своє прикладає, -

а фото із фотом –

н-не співпадааа-ає!

Така от розпука,

гірка, драматична.

А в серці прискорення –

перша космічна!

Вже мама давно

перемила всі рами,

вже травень розхристаний

шле телеграми.

І черкає дівчина

щось на папері.

І дивиться, знічена,

мовчки на двері.

І морщиться мати,

пильнує дитину.

(«Не буду справляти

новеньку кохтину,

щоб хлопці до вікон

не зазирали!

А що ж! Ми для себе

дитину плекали!»)

Маленька стипендія,

грізна наука,

й таки скуштувала

батьківського дрюка:

- Ти бач, повидумують тут

тілі-тєста!

Щоб знав, то не звав би

в дитинстві «нєвєста»!

Відмийся!

А то -

прокляну, що є сили!

Ти чуєш!

Для себе

тебе ми ростили!

У розквіті літ

повернулась додому -

і Гегель із Кантом

складають солому,

і гуску на призьбі

скубе Достоєвський.

Така ось незла,

незадачлива п'єска!

- Які тобі гульки

у тридцять із лишнім?

Чи знову, дівахо,

взялась за колишнє?

Заткайся, ану, не ори,

істєрічна! -

Та пізно –

вмикається друга космічна!

Зборовши тяжіння

у отчім віконці,

ти вибрала – треба ж! -

заобрійне сонце!

І знов потяглися

дороги, вокзали.

А вслід стугоніло:

«…Для себе держали!..»

І ти мандрувала.

Й було тобі пусто

від торсів спітнілих

і тітоньок тлустих.

Ти черкала щось,

І дивилась на двері

У цім добровільнім

твоїм англєтері.

…Вже батько помер,

і осунулась мати.

А ти закопилилась

щось доганяти.

А ти затялася.

Та кожен, хто стрічний,

вже знає, що в тебе

є третя космічна.

Туди не біжать,

аж зубами скрегочуть.

Туди потрапляють,

як навіть не хочуть.

- Бабусю, то що це

за третя космічна?

- Це швидкість…

…Хоч, може, тепер уже -

вічність...

16.08.2010 

Артеменко Т.